Готові до роботи

ПУХНАСТІ ДРУЗІ ПРИНОСЯТЬ НАДІЮ ТА РАДІСТЬ УКРАЇНСЬКИМ ВЕТЕРАНАМ

30.06.2016 

У вересні 2015 року Українське Ехо (UkrainianEcho) опублікувало ексклюзивну статтю проновий українсько-канадськийпроект Друг Героя, який допомагає при психологічній реабілітації українських ветеранів (потреба в якій значно зросла) з використанням сили найкращого друга людини – собаки. У цій статті, директор Друга Героя Калина Кардашподілилась інформацією щодорозвитку проектутарозповіла про плани на майбутнє проекту.

“Я вб’ю його, чи знає він, наскільки легко для мене отримати пістолет в ці дні?! Я йому покажу! .. “Вже 9:40 ранку дощової неділі в Києві. Ми чекали протягом півгодини на цього останнього ветерана, щоб група могла почати свій сеанс терапіїТоматіса.
“Добре Олег, спочатку нам потрібно заспокоїтися, зробити кілька глибоких вдихів Ñ– скажіть мені, що вас так засмутило?” – говорить молодий терапевт,присутня на сесії, обережно підходячи до нього Ñ– сідаючи на стілець поруч.

Того ранку Олег мав непорозуміння зісвоєю дружиною, нібито він зловив Ñ—Ñ— на обмані. KoÑ€a, моя службова собака, яка регулярно працює в якості собаки-терапевта в Києві, інстинктивно мчить до розгубленого ветерана, Ñ– починає ластитись до нього, сідаючи поруч з його ногами. Автоматично він нахиляється, щоб погладити Ñ—Ñ—. Спочатку його рухи трохи різкі, просочені розчаруванням, так як думки, вочевидь, продовжували гонку у нього в голові. “Просто продовжуйте зосереджувати увагу на собаці,” Сказала я йому, утримуючи Кору в спеціальному положенні для того, щоб працювати з ним над дихальними вправами. Врешті-решт він підняв Кору, розмістивши Ñ—Ñ— на своїх колінах, що виглядало досить таки кумедно, так як вона, будучи золотистим ретривером, Ñ” не зовсім маленькою. Але з цього моменту Олег заспокоївся, Ñ– ми могли розпочати сеанс.

Подібні ситуації не є рідкістю, сказав мені один психотерапевт. Багато солдатів вважають, що повернення додому є важким, так як багато людей, в тому числі і вони самі, змінилися за той час коли вони були далеко. Кількість розлучень серед ветеранів, як правило, значно зростає, як і розбиті сімейні відносини.

З часу вторгнення Росії на схід України, а саме з квітня 2014 року, понад 250 тисяч солдатів взяли участь в антитерористичній операції. Більше 110 000 вже демобілізувався, це число, яке буде неухильно рости, так як час йде. З цих 110000, за оцінками, щонайменше, 30 відсотків страждають від психологічних травм в результаті часу, проведеного в бойових діях.

Для багатьох, інтеграція назад у цивільне життя виявилося важчою, ніж передбачалося, часто з першого погляду невидимі але дуже реальні ефекти пост-травматичного стресового розладу (ПТСР) Ñ– інших психологічних травм даються в знаки. При відсутності лікування, ці проблеми психічного здоров’я можуть привести до економічної маргіналізації, злиднів, наркоманії та агресивної поведінки.

Саме для цього Друг Героя, разом з іншими некомерційними організаціями, активізувались, щоб заповнити ту порожнечу, що не міг заповнити непідготовлений український уряд. «ДругГероя» є першою і єдиною організацією такого роду в Україні і здійснює свою діяльність подвомнапрямкам: службових собак і собак-терапевтів.

Службовий собака – це добре навчений собака, спеціально підготовлений для однієї людини, з якою він постійно живе. Собаки-терапевти є собаками, які належать приватним особам, щодобровільно приділяють свій час на відвідування лікарень, реабілітаційних центрів, ветеранських будинків і інших установ зісвоїми сертифікованими собаками.

У той час як службові і собаки-терапевти є відносно добре відомим поняттям в Північній Америці, в Україні ж зовсім навпаки. Під час мого перебування в Києві я намагався виходити на публіку якомога більше з Корою, зокрема для її подальшого розвитку і підготовки в якості службового собаки, але, що більш важливо, для підвищення обізнаності про роль службових собак, які можуть сильно впливати на життя травмованих ветеранів. Це був також корисний експеримент щодо обізнаності громадськості, бачити, як люди реагуватимуть на собаку в спеціальномужилеті, який ми вдягаємо на наших службових собак.

У більшості випадків люди цілком приймали собаку, а в деяких ресторанах навіть пропонували їй миску з водою. В інших випадках їй було категорично відмовлено у вході, наприклад, коли ми намагалися увійти в торговий центр Глобус в центрі Києва.

На цей раз ми пройшли повз трьох охоронців біля входу в торговий центр, Ñ– жоден з них нічого не сказав. Але четвертий, який був усередині, майже відразу підійшов до нас, кажучи, що ми повинні покинути приміщення. Мій друг Ñ– я намагалися пояснити йому, що це службова собака, Ñ– ми тренували Ñ—Ñ— для травмованих ветеранів, що вона була спеціально навчена не турбувати більше нікого Ñ– нічого. Але нічого з цього не допомогло нашій справі. “Собаки не допускаються, тільки маленькі, яких можна носити на руках,”- сказав він. Можливо, він помітив мій смутний вираз обличчя, тому продовжив, “Навіть якщо людина сліпа, Ñ– має при собі собаку-поводиря, ми до сих пір не дозволяємо їй входити.” Ще через декілька хвилин ми намагалися пояснити йому, що таке службовий собака, ми зрозуміли, що це марно, Ñ– єдиним способом вирішення проблеми було скористатися його порадою Ñ– написати лист власнику торгового центру.

Навіть такі миті розчарування, такі випадки не зупиняють нас в нашій рішучості далі розвивати наші програми з підготовки службових собак та з каністерапії. У квітні Друг Героя провів другу канадсько-українську тренувальну місію, впродовж якої двоє канадських тренерів приїхали в Україну на десять днів, щоб продовжити підготовку нашої основної команди кінологів з підготовки службових собак. Також під час цієї місії утворилась нова команда ветерана та службового собаки, тож почалося нове навчання.

“За допомогою наопрацювань, які були зроблені перед поїздкою, а також спираючись на те, що ми зробили в минулий раз,ми змогли отримати дуже гарні результати тренувань”, – сказав КрістоферЛоунс, один з канадських тренерів (волонтерів), який протягом 20 років працював в королівській канадській кінній поліції в підрозділі K-9. “Ми також скоротили кількість тренерів, з якими працюємо, таким чином зменшивши групу, в ній залишились дуже сильні кінологи.Отже, ми лише вчимо Ñ—Ñ… стандартам та протоколам, які стосуються службових собак.”

Мабуть, найцікавішим з усіх розробок проекту за останні кілька місяців Ñ” розширення та популяризація програми з каністератерапії. Коли ми вперше запустили програму, нам часто говорили, що це “дуже малоймовірно”, що ми отримаємо доступ в середину приміщення в медичних установах, в яких перебувають солдатита ветерани.І дійсно, спершу були труднощі; нас не допускали в лікарні, а також медичні фахівці скептично ставились до концепції, що собаки можутьдопомагати в процесі відновлення та реабілітації.

Наші перші візити з собаками проходили на вулиці в лікарняних дворах. Після того, як співробітники лікарні зрозуміли популярність цих візитів (за сприянням лобістів з нашого боку), вони дозволили нам зайти в палату Головного військового госпіталю в Києві. Наскільки нам відомо, це був перший раз, коли щось подібне сталося в Україні. З того часу, завдяки відкритості і прийняттю психологів, лікарів і волонтерів, ми налагодили партнерські відносини з різними медичними центрами і програмами реабілітації для ветеранів в Україні.

Наша програма з каністерапії розширилась, до нас приєднались сім нових собак. Це пов’язано з тим, що необхідність в ній постійно зростає.Тож в результаті загальна кількістьсобак зросла до 10. У той час, як програма спочатку була створена, щоб допомагати травмованим солдатам та ветеранам, ідея каністерапії набирала обертів і поширилась на інші сфери. Додатково до роботи з бійцями волонтери ДругаГероя відвідують школи з дітьми з особливими потребами і були запрошені взяти участь у фестивалях.

Вихователі і глядачі часто бувають вражені ефектом собако-терапії на дітей. Позитив і радість, викликані присутністю собак, залишають незабутнє враження, і є, мабуть, найсильнішим аргументом на користь цієї нової форми терапії в Україні.

Одного разу ми відвідували школу, де серед учнів було багато дітей з особливими потребами. Одна із учениць, Аня, яка мала церебральний параліч і була прикута до інвалідного візка, не була в змозі говорити або іншим чином ефективно спілкуватися. Її бабуся, яка була з нею в той час, сказала нам, що Аня боялася собак все своє життя. Спочатку Аня ухилялась від собак, але після того, як побачила, які вони ніжні і доброзичливі, вона проявила інтерес, вперше наважилась гладити собаку по спині, і нарешті почала торкатися вух та обличчя. В кінці нашого візиту Аня навіть наполягла на тому, щоб тримати власноруч поводок, собака йшла поруч з її інвалідним візком,поки її бабуся везла її назад до школи.

“Я не бачила стільки емоцій на Ñ—Ñ— обличчі протягом дуже довгого часу,” – сказала, Ñ—Ñ— бабуся, мало не в сльозах. “Вона дійсно ожила.”

Триваюча війна в Україні змусила український уряд і суспільство створити нові інститути і практики по догляду за тисячами ветеранів і поранених бійців. В своїх зусиллях знайти необхідні практики якомога швидше, Україна звернулася до Заходу, переймаючи його досвід і передову практику. В значній мірі таке заохочування змін і нових методологій стало основною причиною, чомупроект Друг Героя зміг стати затребуваним.

Але існуєсильніша причина, чому ветерани та бійці (допомагати яким була створена програма) ніколи не проганяли нас. Як зазначалося раніше, часто на фронті українські солдати проводять багато часу із чотирилапимикомпаньйонами, які просто приблудились або з тими, кого залишилимісцеві мешканці, коли тікали.

“Легше розмовляти один з одним, якщо наші маленькі друзі, собаки, присутні,” сказав один із солдатів, що повернувся з АТО. “Це психічна релаксація. Вони знижують рівень стресу. Якщо ви гуляєте з собакою, годуєте його, то ви відчуваєте себе як вдома”.

Саме цей природний зв’язок між солдатом Ñ– собакою Друг Героя взяв за основу. І як досвід показав нам, сила зв’язку між людиною та собакою виходить за межі поля бою Ñ– може продовжувати бути потужним інструментом, коли ця співпраця використовуються в лікувальній подорожі сотень, якщо не тисяч, травмованих українських бійців.

Надруковано в газеті Українське Ехо.

---

“Кращий друг людини” набуває нового змісту для українських бійців

25 вересня 2015

В цій статті директор проекту Друг Героя Калина Кардаш розмірковує про інавгураційну тритижневу місію проекту в Україні в серпні 2015 року.

“Собака найкращий друг людини” – фраза, яку більшість людей чули хоча б один раз у своєму житті, можливо, навіть хтось це відчував у житті особисто. У серпні 2015 року, цей вираз втілився у життя в деяких несподіваних місцях, а також з деякими несподіваними людьми, в Києві.

Цього літа відбувся офіційний запуск Друга Героя, проекту від Ангелів Хоронителів України, який займається підготовкою службових собак для ветеранів та військовослужбовців Збройних Сил України та добровольчих батальйонів. Або, принаймні, такий був план, коли канадійці вперше прибули до України. Протягом трьох коротких тижнів проект розширили, а також додали до нього програму з каністерапії.

Для запуску програми чотири тренери з Канади і я попрямували до України. Варто зазначити, що три з чотирьох тренерів мали своїх власних службових собак.

Після наших первинних оцінок було очевидно, що підвищення обізнаності стане важливим компонентом для успіху проекту в Україні. Далеко не всі люди були поінформовані про те, що таке службовий собака, і як він може допомогти українським бійцям, які страждають не тільки від фізичних травм, а й психологічних. Щоб допомогти вирішити ці проблеми, було вирішено додати програму з каністерапії, яка врешті стала дуже затребованою.

Тут важливо відзначити різницю між собакою-терапевтом і службовим собакою. Собака-терапевт – це собака, з яким можна гратися, якого можна гладити багатьом людям, службовий собака спеціально готується для одного конкретного ветерана. Службовий собака перебуває з цим ветераном 24/7, не повинен відволікатися, повинен бути сфокусованим на ветерані. Собаки-терапевти допомагають багатьом людям розкритися та сприяють лікарям у підтримці хворих і поранених.

Час навчання також значно відрізняється між цими двома типами собак; в той час як собак-терапевтів можна навчити протягом відносно короткого періоду часу (від декількох днів до декількох тижнів), службовий собака і його майбутній власник проходять інтенсивне навчання і тестування протягом року. Однак, в обох випадках собаки випробовуються відповідно до високих стандартів, перш ніж вони почнуть працювати як терапевти або службові собаки.

Перші кілька днів в навчальному центрі також показали відчайдушну потребу в добре навчених собаках, які мають навички виявлення вибухових пристроїв. Анатолій Трубчанінов, глава нашого українського партнера, Спілки Самаритян-Кінологів України, вже добровільно проводив навчання собак, які мають навички виявлення вибухових пристроїв (і їх власників) для роботи на фронті. Ці собаки виконують життєво важливу роботу, таку як виявлення вибухових речовин на контрольно-пропускних пунктах, і допомагають знайти міни, встановлені терористичними силами, які підтримує Росія. Відтоді, як Росія вторглася в Украину навесні 2014 року, за приблизними оцінками, сотні, якщо не тисячі, наземних мін були навмисно встановлені російсько-сепаратистськими силами. Такі міни не тільки серйозно калічили і вбивали сотні українських бійців, але і цивільних українців.

Канадські тренери були вражені тим, наскільки Анатолій вміло навчав собак у такий короткий проміжок часу (як правило, лише кілька тижнів) з огляду на гостроту ситуацію. Але вони також відзначили, що через необхідний поспіх, собак не навчили відповідно до їх повного потенціалу, і багато що ще треба зробити, щоб підтягнути рівень собак до рівня їх колег в Канаді, Америці та інших країнах НАТО.

Маючи великий досвід роботи в цій області Ñ– натхнення, щоб допомогти, канадські тренери Ñ– наші українські партнери вирішили додати цю складову (собак, які мають навички виявлення вибухових пристроїв) до першої місії Друга Героя. Це дозволило завершити унікальну програму в Україні: собаки, які мають навички виявлення вибухових пристроїв, для «запобігання», собаки–терапевти в якості “лікування” Ñ– службові собаки в якості «реабілітації».

Наступні тижні були наповнені інтенсивним тренуванням, відбором собак, а також відбором та підготовкою інструкторів для запуску програми в Україні. “Рішучість [українських тренерів] у допомозі солдатам була настільки надихаючою, що ми намагалися робити якомога більше кожного дня, та не хотіли, щоб день закінчувався” сказав Лонс.

Минуло небагато часу, перш ніж проект Друг Героя помітили. З нашими собаками-терапевтами ми кілька разів відвідували Центральний військовий госпіталь в Києві, а також військовий госпіталь в Ірпені. Наш перший візит був до Центрального військового госпіталю. Спочатку нам дозволили тільки проводити заняття на відкритому повітрі та в загальних місцях, тому ми імпровізували і ставили свого роду шоу з деякими з собак, які були в навчальному центрі. У той же час, собаки-терапевти (і два наших службових собаки, які навчались) ходили серед натовпу присутніх бійців і їх опікунів.

“Прихід в лікарню був Ñ– сумним, Ñ– піднімав настрій водночас,” сказав Лонс. “Наші команди з каністерапії шукали Ñ– займалися з солдатами на милицях, інвалідних візках,  на рухомих ліжках, Ñ– в кожному такому випадку мала місце позитивна взаємодія, а також шанс поліпшення життя за допомогою цієї програми.”

Це було дійсно особливо – бути свідком майже миттєвого ефекту впливу собаки на солдатів-пацієнтів. По-перше, ми Ñ—Ñ… зацікавили, в них виникло бажання погладити собак Ñ– дізнатися, що ми робимо тут. Це дало нам можливість розповісти про Друга Героя, службових собак Ñ– те,як вони можуть допомогти, зокрема людям з посттравматичним стресовим розладом. Часто солдати проводили трохи більше, ніж кілька хвилин з нами, гладили собаку, грали з ним, Ñ– просто знаходились поруч з ним. І навіть за такий короткий час можна було побачити, як посмішка повільно починає з’являтися на їхніх обличчях в супроводі з більш відкритим, прихильним ставленням. Собаки забезпечували почуття безпеки та слугували чимось нейтральним Ñ– привабливим для пацієнтів Ñ– добровольців, допомагали налагодити зв’язок та надати найбільш необхідну допомогу в лікуванні та реабілітації психічних травм.

Наш перший візит до Київського Центрального військового госпіталю мав великий успіх. Незважаючи на короткий термін, велика кількість солдатів і добровольців завітали (і залишились) на протязі усього заходу. Нам навіть сказали, що зірки, які навідувались, щоб співати для бійців, зазвичай не збирали таку велику кількість людей.

Третій візит команди Друга Героя до Київського військового госпіталю  ствердив нашу роль і причину цієї програми. Протягом цього візиту ми отримали доступ до одного з лікарняних корпусів і мали можливість зустрітися з пацієнтами, які не змогли покинути свої ліжка. Тільки невелика група з нас зайшли в середину: Марк, я, один з перших учасників-ветеранів проекту Друг Героя – Володимир, і його собака Гера. Володимир служив на фронті протягом року в Українських Збройних Силах, а до війни працював в якості психолога з дітьми з особливими потребами, а Гера працювала поруч з ним в якості собаки-терапевта. Тепер вони вдвох продовжують працювати разом, оскільки Гера проходить навчання, щоб бути службовим собакою Володимира і допомогти йому подолати травми, які він отримав на фронті, зокрема черепно-мозкову травму і кілька струсів.

Як тільки ми зайшли до лікарні, нам показали палату з чотирма солдатами. В одного з них нога була ампутована, руки були також понівечені, він був явно закритий і «відірваний» від оточуючих, ледь дивився в сторону стіни перед  собою. Коли ми почали говорити про програму, собак і те, як це могло би йому допомогти, Гера, ніби відчуваючи, що йому потрібна допомога, підійшла до нього і почала облизувати його ногу. Потім вона лягла поруч з його ліжком, де і залишилася впродовж всього нашого візиту. Зрештою, чоловік проявив інтерес до неї, спочатку повернувся до неї обличчям, а потім почав гладити її своєю ногою. Щось таке просте, проте таке значне відбулось тоді.

Коли ми йшли через територію лікарні назад до нашого автобусу, один солдат підійшов до нашої маленької групи, вигукуючи: “Привіт, Гера!” Ми звернулися до Володимира який був трохи спантеличений, запитуючи, чи знає він цю людину. “О ні,” відповів солдат: “Я дізнався про Геру з новин!». Продовжуючи, ми також зіткнулися з кількома “старими друзями” з наших попередніх візитів до лікарні. “Привіт, Чіф! Ти сумував за мною!?”, сказав один, посміхаючись Ñ– простягаючи руку до вуха цуценя. Стало очевидним, що ми – або, точніше, собаки – швидко стали улюбленцями відвідувачів.

Протягом трьох тижнів місії багато людей приїздили до нас в гості до навчального центру в Красилівці (що знаходиться на відстані близько 30 хвилин від Києва). Серед них було кілька ветеранів, волонтерів Ñ– навіть цікаві члени 11 батальйону “Київська Русь”. Багато з них відзначали теплу, гостинну, затишну атмосферу, яка була створена добровольцями з Канади Ñ– України. “Важко повірити, що щось подібне до цього навіть існує в Україні”, зазначила Тетяна, волонтер, яка працює з пораненими бійцями, “Це таке прекрасне місце, куди солдати можуть піти Ñ– зосередитися на отриманні позитивних емоцій.”

До кінця першої місії ми отримали кілька телефонних дзвінків, листів електронною поштою та запити зі всієї України. Військова тренувальна база в Житомирі чула про програму і запитала, чи ми могли б привезти туди собак, тому що багато солдатів, які там знаходились, зазнали жорстоких реалій війни, зокрема перебували на фронті під час інтенсивних бойових дій, захищаючи аеропорт Донецька. Стало зрозумілим, що Другу Героя потрібно рости і розширюватися якомога швидше, тому що собак-терапевти стають все більш потрібними з кожним днем.

Друг Героя дуже гарно розпочав свою діяльність, проте всі учасники добре усвідомлювали, що на дорозі попереду буде ще багато перешкод. Потрібно покращити закони для осіб з видимими і невидимими ранами, які потребують допомоги службових собак; необхідно підвищити обізнаність серед населення про службових собак та те, як вони можуть допомогти ветеранам; також необхідно забезпечити доступ до громадських місць, таких як ресторани , торгові центри, театри, зокрема для тих, хто працює зі службовими собаками.

Однак, можливо найголовніше це те, що Друг Героя прагне будувати довірливі довгострокові відносин з бійцями та ветеранами, для яких він був, власне, створений. Від самого початку проект з цим чудово впорався, проте не вдалося уникнути Ñ– випробувань. Наприклад, одного вечора, після одного з наших візитів до лікарні, ми поїхали на станцію метро в центрі Києва, щоб зустріти солдата, який мав би приїхати на поїзді з Дніпропетровська. Як з’ясувалося пізніше, солдат навіть не дістався поїзда, тому що він напився в той вечір Ñ– в останню хвилину вирішив не брати участі в програмі.

В іншому випадку 23-річна дівчина, яка добровільно служила медиком на фронті і тренувалась, щоб стати снайпером, втратила обидві ноги, в результаті чого в неї була депресія, вона не бажала ні з ким розмовляти. Один з волонтерів, який працював з нею, дізнався про Друга Героя та попросив нас прийти, щоб спробувати умовити її принаймні поглянути на навчальний центр, оскільки вона не виходила зі своєї лікарняної палати протягом декількох днів. Ми вирішили, що дві жінки підуть і спробують поговорити з нею, проте коли ми приїхали, вона не хотіла говорити з нами, навіть не дозволила зайти нам до своєї палати. Ми ще двічі після цього намагалися зв’язатися з нею, але безрезультатно.

З подібними складними реаліями стикаються щодня медичні фахівці, сім’Ñ— та волонтери по всій Україні, коли справа стосується фізичної Ñ–, особливо психологічної, реабілітації бійців. Стигма, яка пов’язана з психічним здоров’ям, в Україні залишається сильною, хоча поступово бар’єри починають падати завдяки зростаючого розуміння Ñ– прийняття важливості пошуку допомоги. Небажання відкрито говорити про психологічні травми, зокрема ПТСР, постійно присутнє у бійців, з якими ми спілкувались; ніхто відкрито не визнає свою боротьбу з цим новознайденим, внутрішнім ворогом, проте все ж існує тихе, негласне розуміння того, що ця пекельна реальність досі давить на них.

Там, де існують випробування, існує Ñ– величезна можливість. Друг Героя має потенціал для допомоги позитивно змінити українське суспільство, особливо тих, хто був поранений, захищаючи нашу свободу. Як зауважив Лонс, “Навіть якщо ми допоможемо врятувати хоча б одну людину, цей проект буде недаремним.” Але я впевнена, що Друг Героя принесе користь не одній людині, а великій кількості людей.

“Цей досвід був винятковим для мого власного процесу відновлення”, додав Лапойнт. “Я прийшов до усвідомлення того, що я мало не закрив своє повне коло життя, [яке] включало військову кар’єру, мої власні бойові травми, прийняття, поліпшення та одужання. … [Тепер] я тут, щоб допомагати травмованим бійцям в розпал війни, підтримуючи Ñ—Ñ… у важких випробуваннях власним досвідом у службі та одужанні”.

Ð’ подальшому проект зосередиться на залученні двох або трьох інструкторів з України до інтенсивних тренувань в Канаді. Одна з задач Друга Героя – створити самодостатню програму якомога швидше, а так зване “тренування для тренерів” – ключовий компонент в цьому процесі. Також ми докладаємо зусиль, щоб розширити нашу програму з каністерапії на якомога більше регіонів, щоб охопити якомога більше лікарень та бійців-пацієнтів.

«Проект має великий потенціал», зазначив Лонс. «Це стає очевидним, тому що до команди в Україні долучається все більше людей, ми отримуємо підтримку з різних областей, отримуємо доступ до громадських місць, щоб відвідувати бійців. Поінформованість громадськості також постійно зростає».

Згадуючи нашу першу місію до України, приємно усвідомлювати все те, що ми змогли здійснити лише за три тижні. Хоча дорога попереду не обов’язково буде легкою, команда дивиться в майбутнє з надією та очікуванням, вирішивши допомагати українським бійцям та травмованим ветеранам в новий та цікавий спосіб.

Першоджерело надруковано в газеті Українське Ехо

 

---

Перша Місія до України

2 серпня 2015

Через декілька днів чотири канадські тренери вирушать до України, щоб запустити проект Друг Героя, перший подібний в Україні. Ми вирішили скористатися нагодою та представити тренерів першою місії.

Марк Лапойнт

Марк – керівник національної програми Courageous Companions та є капітаном збройних сил Канади у відставці та головним тренером службових собак MSAR. Він невтомний борець за права та благополуччя людини, особливо людей, постраждалих на війні, військових ветеранів.

Впродовж своєї військової кар’єри у якості піхотинця Марк служив, тренував та керував командними пунктами в Південній Америці, Європі, Середньому Сході. Пройшовши шлях від простого солдата в 1990 році до сержанту в 2003, йому було привласнене звання офіцеру піхоти у ранзі капітану в 2005 році. Марк вийшов на пенсію в 2014 році після 25 років служби.

Потрібно відмітити, що Марк був призначений у якості офіцеру зв’язку для здійснення операцій канадського уряду до місії НАТО в гарячі точки Афганістану протягом 2006-2007 років та приймав участь у повномасштабних військових операціях проти антиурядових елементів.

Його відвага, стійкість та лідерські якості протягом місії заслужили Медаль Пожертви (Sacrifice Medal), а також і визнання.

Досвід Марка у тренуванні собак полягає у практичних вміннях та навчанні протягом більш ніж тридцяти років. Він долучився до програми Courageous Companions у 2013 році та з того часу вже вивчив дві дюжини службових собак для людей з посттравматичними синдромом.

Він відповідальний за таких солдат, як він сам, жертв посттравматичного синдрому у наслідок травм.

Кріс Лонс

Капрал Кріс Лонс працював у канадській кінній поліції (Royal Canadian Mounted Police (RCMP)) з 1987 року та почав працювати у кінологічній службі поліції у 1996 році.

Кріс активно долучився до програми з підготовки цуценят та працював з собаками віком від восьми тижнів до дорослими собаками. Він сам пройшов тренування з підготовки поліцейських собак сім разів, а це дуже вимоглива програма від RCMP.

Кріс почав унікальну програму Courageous Companions, до якої залучив об’єднання з запобігання жорстокого поводження з тваринами (Society for the Prevention of Cruelty to Animals (SPCA)), школу святого серця (Sacred Heart High School), легіон Йорктону (Yorkton Legion), Rotary Club та членів з йорктонського підрозділу кінної поліції (RCMP).
Програма включає відбір собак з SPCA та залучення учнів, які відвідують школу, щоб допомогти собакам соціалізуватися. Ця програма була дуже успішною, дуже велика кількість цуценят пройшли цю програму та стали повністю службовими собаками, або підтримкою для солдат та ветеранів.

Крісу дуже подобається працювати, спілкуватися та відбирати собак для програми Courageous Companion.

Якщо ви можете відігравати вирішальну роль для одного ветерану або поліцейського, увесь час – це крапля в морі. Захищати та змінювати повинно стати нормою. – Кріс Лонс.

 Стюарт Мюррей

Стюарт – сертифікований тренер службових собак у Courageous Companions. Він тренує собак більшу частину тридцяти років. У той час він тренував безліч собак для широкого кругу задач, зокрема для знаходження наркотиків, вибухівки, комах , підпалів, останків людини – взагалі, якщо хтось може щось сховати, він може навчити собаку знайти це! Стюарт також тренував поліцейських собак та консультував з приводу їх тренування у Канаді та Сполучених Штатах. Впродовж років він розробив дуже якісний підхід до роботи з собаками для персонального захисту та розробив дуже високий стандарт для тренування таких тварин.

Стюарт приєднався до військового резерву у 1997 році та нещодавно вийшов на пенсію у серпні 2014. Протягом того часу він добровільно відправився до Боснії в 2003 році, до Афганістану у 2007 році та знову до Афганістану у 2009-2010 роках. Впродовж своєї військової служби він займав безліч керівних посад, як у Канаді, так і впродовж міжнародної служби. Його найбільше досягнення та задоволення – навчати молодих солдатів під своїм керівництвом. У 2012 році його відмітили національною нагородою генерала-губернатору.
Стюарт переконаний, що допомагаючи таким солдатам та рятівникам, як він сам, можна дуже змінити їх життя.

---

Ми починаємо!

Ласкаво просимо до Другу Героя! На даний час наша команда працює над підготовкою першої фази проекту в серпні 2015 року. На цьому етапі чотири головних тренери з Courageous Companions приїдуть до України з трьох-тижневою місією. Ця місія розпочне «навчання тренерів» в Україні, а також почне роботу у парі між службовими собаками та ветеранами. Зокрема, місія допомагатиме здійснювати відбір добровольців, які будуть навчатися на головних тренерів, здійснюватиме відбір та допомагатиме обирати та тренувати врятованих собак відповідно до цілей програми, та долучатиме ветеранів та солдат, які на даний час служать, у процес навчання, щоб вони мали змогу стати тренерами та головними тренерами.

Впродовж цієї місії тренери з Канади зустрінуться з медичними фахівцями, психологами та вченими, щоб обговорити та скоординувати відбір та долучення ветеранів до програми Друга Героя. Тренери з Канади також консультуватимуться з дослідницькою групою на чолі з доктором Сергієм Богдановим з Національного університету Києво-Могилянської академії, яка проводитиме важливе дослідження на основі програми Другу Героя з ефективності психічної допомоги службових собак у лікуванні Пост-Травматичним Стресовим Розладом (ПТСР) серед ветеранів.

Але перед тим, як команда вирушить до України, потрібно багато чого зробити, наприклад, підготовити матеріали курсу, знайти та долучити учасників до програми (і потенційних тренерів, і ветеранів, які часто одне й теж), підготовити поліграфічні матеріали, організувати переїзд до України та замовити необхідне обладнання, таке як, навчальні жилети для собак, які ідентифікуватимуть їх як службових собак/службових собак впродовж навчання. Тільки жилети коштують 6500 доларів!

Наразі Друг Героя також значною мірою зосереджена на зборі коштів, так як без коштів проект не зможе розпочатися. Незважаючи на всі зусилля що вживаються для зниження витрат, необхідні витрати на авіаквитки та обладнання безумовно швидко збільшують суму. Отже, розкажіть про нас! Уся команда Другу Героя буде дуже вдячна не тільки за фінансову підтримку, але й за вашу допомогу у поширенні інформації щодо проекту.

Команда Друга Героя впевнена, що цей проект Ñ” ідеальним прикладом того, як канадці співпрацюють з міжнародними союзниками, задля вищого блага. Взаємодія Канади з Україною завжди була дуже міцною, Ñ– стала тільки сильнішою після українського Євромайдану, Революції Гідності, який почався в 2013 році. Різними способами Канада, Ñ–Ñ— уряд, та населення були стійкими прихильниками України підчас того, як вона зіткнулася з найскладнішими часами у своїй новітній історії. Проект Друг Героя служитиме для зміцнення зв’язку між нашими країнами, Ñ– надалі демонструватиме безмежну користь, яка може бути досягнута, коли ми працюємо разом.